Життєвий шлях ветерана спорту Олександра Рожкова
На 83 році життя відійшов у вічність наш колега, ветеран праці і спорту, відомий організатор фізкультурно-спортивного руху Вінниччини, почесний президент колегії суддів обласної федерації легкої атлетики, інвалід 1 групи по зору Рожков О.С.
Народився Олександр Семенович 25 вересня 1934 року в місті Славгород, Алтайського краю у трудовій сім’ї. Батьки в любові виховували Сашка і його молодшу сестру Аллу. Після війни сім’я переїхала до м. Вінниці, де батько працював бухгалтером на плодоконсервному комбінаті, а діти навчались у школі. Олександр у 1945 році вступив, а в 1953 році закінчив навчання у чоловічій школі №9 м. Вінниці (директор школи Олег Корягін) і отримав атестат, який надавав право вступу до вищих навчальних закладів Союзу РСР. Він вибрав Київський державний інститут фізичної культури, який він успішно закінчив у 1957 році. Ще в школі Сашко займався сучасним п’ятиборством і легкою атлетикою, під керівництвом тренера спортивної школи, майстра спорту СРСР Шедька Йосипа Гнатовича. В інституті познайомився на рік молодшою студенткою із Дніпропетровщини, Оленою Баштанік, яка в 1956-1958 рр. була чемпіонкою України з плавання. Згодом вони одружились, Олександр почав працювати у Вінниці, а Олена ще рік навчалась в інституті. Першою роботою Олександра Семеновича після закінчення інституту з 29.08.1957 р. була робота на посаді інструктора-методиста з виробничої фізкультури Вінницької облспоживспілки. Але директор Вінницької міської ДЮСШ Мартьян Федотов запросив О.С. Рожкова на роботу тренером з легкої атлетики і зарахував його з 01.10.1957 р. У наступному році голова обласної ради ДСТ «Авангард» Іван Аврамчук за переводом прийняв Олександра Семеновича тренером з легкої атлетики об’єднаних секцій обласної ради, а наступний голова товариства Геннадій Гребенщиков з 01.04.1959 р. перевів його завідувачем учбово-спортивного відділу. Незабаром в сім’ї Рожкових народився син Сергій (нажаль трагічно загинув при пожежі у 2013 році, залишивши бувшу дружину і дочку Яну) і вони вирішили переїхати на батьківщину дружини, Олени Василівни до м. Дніпродзержинська. Тут Олександр Семенович працює тренером з легкої атлетики ДСШ завкому профспілки металургійного заводу ім. Ф.Е. Дзержинського, вчителем фізичної культури Дніпродзержинської СШ №28. У 1969 році народилась дочка Наталка і сім’я знову повертається до м. Вінниці. Олександра Семеновича приймають на роботу інструктором міського спорткомітету (1976-1977, голова комітету Борис Рунь; 1980-1986, голова Федір Новік), головою спортклубу Вінницького державного педінституту (1976–1977, ректор Никифор Шунда), завучем ДЮСШ обласної ради СДСТ «Буревісник» (1977-1980, голова облради Іван Гриб), вчителем фізкультури СШ №10 (1986-1994, директор школи Валерій Бачинський), заступником начальника обласного центру «Інваспорт» (1993-1996, начальник центру Петро Балака).
З 1996 року у Олександра Семеновича активізувалась хвороба очей, яка привела до тотальної сліпоти. Перші п’ять років йому допомагала дружина Олена Василівна, яка довгий час працювала вчителем фізкультури Вінницької СШ №17 (директор школи Олександр Соловйов). А після її смерті, з 2011 року весь важкий тягар догляду за сліпим дідусем, інвалідом 1-ої групи, лягли на крихітні плечі маленької онуки Маши (дочка Наталія довгий час жила у Голландії). Однак Олександр Семенович не впадав у відчай, чим міг допомагав сім’ї, ніколи ні нащо не жалівся, щоденно робив двогодинну зарядку: година бігу на місті перед шафою, далі гімнастичні вправи, 50 підйомів тулубу з положення лежачи, тощо. Він був активною людиною, писав вірші, знав багато пісень і гарно їх виконував, приймав участь у виховання шестирічної правнучки Насті, яка ходить на тренування в плавальний басейн палацу дітей та юнацтва і до репетитора з англійської мови.
Важко собі уявити людину, яка більше 20 років спілкується з оточуючись світом, знаходячись у суцільній тьмі та демонструє свою життєву активність і не втрачає любові до життя.
На всіх місцях роботи Олександр Семенович завжди проявляв свої кращі людські якості – високий професіоналізм, принциповість, чесність, порядність, чуйне ставлення до колег і оточуючих. Він був відомим в області організатором спортивно-масових заходів, постійно коментував і судив змагання з легкої атлетики. Обласна федерація легкої атлетики прийняла рішення присудити Рожкову О.С. звання «Почесний президент обласної колегії суддів з легкої атлетики». В сімейному архіві Рожкових залишилось багато грамот за спортивні досягнення і почесних грамот за досягнення в роботі, в т.ч. від міського голови Володимира Гройсмана, голови облдержадміністрації Валерія Коровія, голови облради Анатолія Олійника та інші.
На виконання рішенням 10 сесії обласної ради 5 скликання від 28.03.2007 року № 240 «Про встановлення персональних стипендій обласної Ради та обласної державної адміністрації для ветеранів фізичної культури і спорту» було встановлено 6 стипендій ветеранам спорту за їх вагомий внесок у розвиток фізичної культури і спорту в області, важкий матеріальний стан та погіршення стану здоров’я. Кандидатура О.С. Рожкова щорічно представлялась обласною радою ветеранів спорту до списку обласних стипендіатів. У 2007 році стипендія становила 100 грн. на місяці і згодом поступово збільшувалась, а у 2017 році, за розпорядженням голови облдержадміністрацій №159 Валерія Коровія вона встановлена в розмірі 1000 грн. на місяць. Звичайно що ця стипендія та пенсія в розмірі 1900 грн. якось покривали витрати ветерана і пристосовували його до життя. Він нікому і не нащо не жалівся і не набридав, але із задоволенням любив спілкуватись по телефону, завжди запрошував до себе в гості. Однак чомусь він завжди намагався уникати спілкування з лікарями і особливо перебувати в лікарні, хоча серед його друзів були і лікарі, бувші спортсмени. Він всі свої недуги самотужки намагався лікувати великими фізичними навантаженнями. Можливо що невчасне звернення до медиків була і одна з причин його сліпоти, а згодом і смерті. Адже за декілька днів він таки погодився на наполягання онучки і дочки прийти в другу лікарню, бо йому дошкуляла пахова грижа. Хірурги порадились і без операційно її вправили та порадили полежати в лікарні. Однак Олександр Семенович самотужки вийшов з лікарні, йому викликали таксі і він поїхав додому. Вночі йому стало зле і прийшлось звертатись в реанімацію, де його вже не змогли врятувати.
Рожков Олександр Семенович був вірним сином і великим патріотом нашої держави і усе своє свідоме життя присвятив розвитку та пропаганді спорту та фізичної культури, духовному, патріотичному та фізичному вихованню молоді.
Ветерани спорту міста і області висловлюють співчуття рідним, близьким і друзям з приводу тяжкої втрати.
Світла пам’ять про нього назавжди залишиться в наших серцях.
Підготував матеріал Георгій Самков
Надруковано у Вінницькому спортивному
щотижневику газеті «ВБОЛІВАЛЬНИК» №33-34 (565-566) від 04.10.2017
